Інформація про навчальний заклад

ЗАСНУВАННЯ ШКОЛИ За легендами та переказами, підтверджень яких сьогодні важко знайти, а версій в кожному кутку села все більше й більше, вперше про школу на території села Марфівка згадувалося наприкінці ХІХ століття. Побудована вона була місцевим паном, імені якого також не пригадується, але він прямий нащадок пані Марфи Аркалаєвої – господині, що власне село і заклала. Школа розташовувалася на місці теперішнього току, поблизу панської садиби. Тут місцевий священик навчав грамоти панських дітей та хатньої челяді (за переказами старожилів села Пасічної Р.П.). Взагалі-то в Росії на той час перевага надавалася домашній освіті. Коли мати чи спеціально найняті гувернантки вдома навчали дітей основ наук. Проте з відміною кріпосного права, демократичними віяннями серед простих людей у панів (в боротьбі за найнятих робітників) стало справою честі побудова спеціальних навчальних закладів початкових чи навіть середніх. Молода панська родина мала ліберальні погляди та вважала, що неосвічена прислуга – сором для панів. Тому примусово навчали своїх підданих писати та читати на уроках, що проводилися раз-два в місяць на задньому дворі. Шкільне приміщення було тільки дитячим (за записами літописних сторінок школярів Марфівської школи без посилань на джерело). На той час, в аристократичних колах царської Росії ставало дедалі актуальним та модним брати на попіку «простолюдинських» дітей, виховуючи їх як панських. Не обійшла ця традиція і Марфівку (хоча можливо і з деяким запізненням, адже село Марфівка – досить таки віддалена частина царської Росії). Тому школа була досить розвиненою в ній надавалася перевага викладанню грамоти та письма, вивченню Біблії, але поряд із тим (адже панські діти мали бути високоосвіченими) в школі викладалася історія, арифметика, географія, етикет, тощо (за місцевою легендою). Уроки проходили залежно від бажань дітей, але все-таки намагалися дотримуватися часових рамок та європейських термінів навчання. Обмін досвідом та методика викладання предметів були актуальними і на той час, тим паче, що основи дидактики та теорії виховання вже були описані та навіть видавалися. А пани намагалися крокувати в ногу з часом, дотримуючись усіх правил тодішньої моди. На початку ХХ століття, у передреволюційний час в школі вже було декілька вчителів, які розподілили обов’язки, як тепер би можна було сказати на: гуманітарний напрямок, природничий та спортивно-трудовий. Біблія вивчалася постійно. Священик навідував школярів та навчав «шляхів істинних». Початок І Світової війни, революційні перегуки територією України негативно відобразилися на освітньому процесі села Марфівка. Інакше кажучи, на початку 14-го року, коли молодих панів та старого пана мобілізували до воєнних дій, а панянки виїхали (найімовірніше) в бік Криму до родичів, школа призупинила свою діяльність, бо вчителі дехто виїхав, а дехто не зміг продовжувати викладання у зв’язку з необхідністю працювати, щоб прогодувати родину, адже за викладання їм ніхто тепер не платив. Продовжував свою роботу священик, який навіть почав будувати нову церкву на місці сучасної тракторної бригади фермерського господарства «Россолан». Він і підтримував жагу до знань у охочих дітей, але їх було досить мало. Уроки проводилися нерегулярно, перевага надавалася вивченню слова Божого, а супутньо вмінням читати та писати (за переказами старожилів Карявки Л.О., Носуль М.С., Пасічної Р.П., Семеренка Б.І., Стеценка М.В.). В роки революції, в ході постійних набігів, воєнних операцій, зміни влади та гоніння на священнослужителів сільський пастор помер і навчання припинилося зовсім (за переказами старожилів Карявки Л.О., Носуль М.С., Пасічної Р.П., Семеренка Б.І., Стеценка М.В.).. Стара церква не витримала життєвого напору та завалилася, а нове недобудоване приміщення ні на що не було пригідним. Жителів села Марфівка на той час було дуже мало, в основному жінки та старі люди, бо молодь саме будувала собі дорогу в життя, змінене, нове, ліберально-демократичне і власне ніхто й не переймався освітою, необхідністю школи та церкви в селі. ІСТОРІЯ ШКОЛИ: 20 – 50-ті РОКИ Важко, гнітюче і боляче входила Марфівка в 20-ті роки. Близько був Нестор Махно зі своїми «анархівцями». Часто територією проходили загони чи поодинокі «біляки». Залітні бандити, яких розвелося в степах українських безкраїх шкодили городину, вбивали й грабували місцевих жителів. Процеси тих часів, які в Санкт-Петербурзі, Москві, Києві та Харкові історики називають історичними, життєствердними, важливими; дати яких відмічаються і зобов’язана знати кожна сучасна розумна, освічена людина на жителях села Марфівка відбивалися лише руйнуваннями та повним занепадом. З панської садиби, спаленої ще в роки початку революції не залишилося і сліду. Майно розтягли бандити. Місцевим нічого не залишилося. Затуркані і «темні» жителі села постійно напружено, не піднімаючи догори голови працювали на своїх наділах, годували родини та раділи кожному без втрат прожитому дню, чекаючи повернення своїх чоловіків та надіючись, що краще іще попереду. Голод 21 – 22-го років ХХ століття не оминув марфівчан. Виснаження землі і людських сил злилися в нестерпних стражданнях та муках безкінечно довгої зими й неврожайного сухого літа. Гаряча степова погода не жалувала простих трудівників, що безпорадно билися над заспраглими грудками родючих чорноземних нив, отримуючи у відповіді лише щедрі мозолі та политі слізьми малі горстки зерна. Степ знущався над тими, хто не дотримувався його законів, нехтував його бажаннями та намагався перехитрити долю. Помітне покращення почалося з 25-го року, коли до Марфівки дійшли результати створення Союзу Рядянських Соціалістичних Республік. Багаті землі не могли залишитися поза увагою. На зміну нестабільної сільгоспартілі в Марфівку прийшов колгосп. Поневіряння та історичні факти важливі, адже допомагають краще зрозуміти та усвідомити цілі і способи життя тодішнього населення (хоча мабуть таки виживання). За традицією у віддалені куточки приїжджали, щойно із-за парти, освічені молоді люди. Складні завдання, поставлені перед ними, непомірне бажання покращити життя провінційних куточків часто перетворювали в жах життя місцевих. Проте в Марфівці все якось відразу почало йти на покращення. Земельні наділи та майно, узагальнені колгоспом, з легкістю були віддані. Люди відчули поклики лідерів, відразу зрозуміли суть організації та полегшено зітхнули, адже в них з’явилася надія та звичні для них, перервані «смутним часом» робочі будні. В той же час керівництвом колгоспу було підписано бумагу про передачу земель колгоспу у довічне користування, датовану 1925 роком, яка до сих пір зберігається в музеї при сільській бібліотеці. Крім господарської діяльності, для залучення більшої кількості молоді, покращення демографічної ситуації в селі почали будувати нові будинки та взялися за пошук приміщення для школи і набір вчителів. Тут, як знахідка, стало недобудоване приміщення церкви, яке швидко покрили соломою з очеретом, розділили на два класи та назвали початковою школою села Марфівка. Продовжувати навчання слід було в школі міста Долинська (за спогадами Карявки Л.О., Носуль М.С., Пасічної Р.П.). Школа повністю перебувала на утриманні місцевого колгоспу. Спочатку вчителів було двоє. Діток вчили письма, читання, арифметики, великої уваги приділяли трудовому вихованню на полях колгоспу. За школу відповідав голова колгоспу, якому і підпорядковувалися вчителі та до якого ішли зі своїми проблемами. Голови колгоспу часто мінялися. Проте згодом і дітей, і педагогічних працівників побільшало. Учні росли. Початкова школа вичерпувала себе. Дістала статусу Марфівської п’ятирічної школи з 1929 року. Приміщення перестало задовольняти, адже з’явилася методична база, дидактичні матеріали. На державному рівні почала розширюватися програма, що вимагало більшої кількості спеціалістів, введення нових предметів, їх технічного забезпечення (за спогадами Пасічної Р.П.). На трудових зборах колгоспників було вирішено розбудувати шкільне приміщення. Цьому трішки завадив голод 32 – 33-го років, під час якого знесилене населення не могло активно нести ще й додаткові фізичні навантаження. Але в той же час шкільне приміщення почали обкладати цеглою, розширили, збільшили кількість класів, покрили залізом (за спогадами Карявки Л.О.). 1 вересня 1935 року учні села Марфівка ввійшли в оновлене приміщення Марфівської семирічної школи. Спочатку набралося шість класів. Крім читання та письма ввели природознавство, географію, основи геометрії, літературу, історію. Кожен предмет викладав окремий вчитель. Класи були переповнені (по 30 -36 учнів). Вперше був призначений директор школи, в обов’язках якого була організація безперебійної роботи в школі, дотримання вимог методики викладання та зв’язок із керівництвом колгоспу. Школа крім освітнього несла ідеологічне значення. Важливе місце посідало вивчення основ марксизму-ленінізму, просування комуністичних поглядів та вчень (за спогадами Карявки Л.О., Носуль М.С., Пасічної Р.П.). До початку війни робота школи була налагоджена. Працювало в ній 8 вчителів. Викладалися предмети, наближені до теперішніх: українська та російська мова, українська література, російська література, алгебра, геометрія, фізика, хімія, історія, тощо. (за спогадами Карявки Л.О., Носуль М.С., Пасічної Р.П.). Вчителі впевнено кували з незагартованих дитячих душ, вкладали в допитливі маленькі голівки, залишали в добрих тріпочучих серцях людяність, глибокі і змістовні знання, високі моральні принципи, цінні ідеалістичні погляди майбутніх свідомих, відданих щирих патріотів, справжніх громадян – захисників своєї Батьківщини. Перевірку цих відчуттів довелося пройти Марфівським учням, вчителям, жителям села разом зі своїми співвітчизниками в страшні роки жорстокої, кровопролитної, безпощадної війни. ІІ Світової, Великої Вітчизняної, - як би не назвали її, ніякі слова не зможуть передати болю втрат, скорботи поневірянь, бездушності вбивств, безглуздості людських амбіцій. Останній довоєнний випуск учнів відбувся в 1941 році. А потім, з приходом на територію села Марфівка німецьких військ діяльність, школи була зупинена, вчителів, яких не мобілізували та евакуювали - розігнано, а в приміщенні організовано військовий штаб. Змінила спеціалізацію школа з осередку знань і добра на згусток зла і звірств! Та пережите, мабуть, лише загартовує, додає значимості і цінності, закладає основи бережного ставлення і щирої любові. Тому, коли німецькі загарбники покинули територію села Марфівка, а приміщення школи залишилося відгукувати в порожнині стін сумною тишею, небайдужі серця місцевих жителів застукотіли їм в унісон. І з 1944 року легкою рукою щойно призначеного голови колгоспу Агафії Панасівни Минки почалися роботи з відновлення школи (за архівними записами Богданівської сільської ради). Не було вчителів, не було писарського приладдя. Бідні, змучені війною, посивілі, з сумними очима жителі, малесенькі «дорослі» діти з відбитками жахливих подій на тілі, в душах, думках здавалося б вже втратили будь-яку надію на життя. Тому нелегко і довго школа розпочинала свою діяльність. В 1945 році, ще не вірячи в нарешті мирне і не зоране темними смугами бомбардувальників небо, прийшли до першого класу всі ті, хто не зміг це зробити вчасно та кому якраз виповнилося сім років (за спогадами Карявки Л.О.) Війна відійшла, але ще так же тривожно здригалися тіла уві сні, ніби від звуків вибуху; все таким же гірким присмаком гарячих сліз відчувалися втрати рідних і близьких людей, що назавжди покинули, виконуючи священний обов’язок чи просто намагаючись вижити; все таке ж тяжке і беззмістовне було життя навколо. Та треба рухатися вперед. І хоча уроки історії перетворювалися на безкінечні розмови і обговорення найжахливішого, найнезабутнішого етапу в житті, минав час! Час, як життєдайний сік, не лікував розтерзану плоть, але живив тоненьку надію, зміцнював, підштовхував, надихав. З 1946 року в школі знову працювало 8 педагогів, а директором був призначений Петро Никанорович Таран (за спогадами Карявки Л.О., Карявка К.Л.). Високий професіоналізм, глибокі знання та вміння педагога не лише дозволили підняти і відновити школу, яка щороку набувала сили, випускаючи у світ стійких душею, загартованих тілом, сильних волею особистостей (саме за його директорства в 1948 році школа стала 8-річною із присвоєним званням імені 30-річчя ВЛКСМ), а й самому досягнути кар’єрного зросту і стати головою народної освіти Долинського району в 19 51 році (за спогадами Карявка К.Л., Носуль М.С., Пасічної Р.П.). Школа, мабуть, - справжня окраса кожного села, кожного містечка та міста. Без школи, без науки і знань, без освітніх процесів чи й змогло б існувати та бути щасливим людство. Марфівська школа пережила кілька занепадів, поневіряння і нестачі. Та залишилася, бо від неї залежало майбутнє села, бо не можна байдужіти до власних зрощених дітей, бо не можна сіяти безграмотність і темінь, а прагнути зібрати щедрі врожаї. Допоки існуватиме школа, любов і тепло людських стосунків, доти матиме зміст життя людей на Землі.

ІСТОРІЯ ШКОЛИ 50 – 90-ті роки Стеценко М.В. 1954 р.

Історична відлига 50-х років аж ніяк не послабила зайнятих Марфівською восьмирічною школою імені 30-річчя ВЛКСМ високих позицій в народній освіті Долинського району. Вона вже тоді наздоганяла і слід в слід ішла своєю результативністю роботи, складом і творчими задатками учнівського та педагогічного колективів за Долинськими школами. Вже тоді учні Марфівської школи показували високі результати в спортивних змаганнях на районному та обласному рівні (вчитель фізичної культури Галина Прохорівна Пиріг). Ані воєнні роки, ані складна відбудова не впливала на жагу до успіху як учнів так і педагогів. Освітній запал, прагнення покорити всі вершини і знань, і колективних творінь, і ефективного самовираження, звучали в кожній дії, кожному помислі, кожній спільній справі під мудрим керівництвом наступного директора з 1952 року до 1954 року – Григорія Єфремовича Недригайла. В цей час на роботу до школи (1952 р.) прибуває молодий, повний сил, енергії та знань, якими прагнув поділитися зі своїми учнями Михайло Васильович Стеценко, вчитель математики та фізики з незвичайним даром до образотворчого мистецтва (за спогадами Стеценка М.В.). Саме він ініціював облаштування в школі кабінету фізики, обладнання його сучасними установками та приладами, допоміг зберігати технічне оснащення кабінету та ефективно використовувати в навчально-виховному процесі. За принципом розвитку подій в Радянському Союзі директори школи не на довго займали призначені посади. Тому наступним став Віктор Федорович Демченко, що керував школою до 1956 року (за спогадами Мазура В.С., Повного М.М.). А надалі пост директора зайняв ветеран війни, вчитель історії Євген Ілліч Гриша (за спогадами Курінного В.С., Стеценка М.В.). В цей період у школі працювала Людмила Павлівна Панченко, вчитель хімії, яка змогла забезпечити хімічний кабінет не лише обладнанням, хімічним посудом, необхідними дидактичними матеріалами, а й дорогими реактивами на кожного учня в класі. Також, в Марфівську восьмирічну школу імені 30-річчя ВЛКСМ Дробот (Литвинову) Катерину Степанівну, вчителя біології та географії. Вона укомплектовує та облаштовує кабінет біології та географії. Але поряд із тим, специфіка викладання предметів вимагає наявності на території школи географічного майданчика та навчально-дослідної ділянки, над чим вчитель працювала протягом всього терміну своєї роботи в школі. Крім поповнення новими педагогічними кадрами в школу прибувають із інших сіл, в яких розформовуються початкові школи – Згода, Братський Посад, Вишневе. Кількість учнів незмінно зростає. Школа завжди гостинно чекала на своїх учнів, особливо 1 вересня, врочиста і святкова (1965 р.)

У 1965 році директором стала Людмила Іванівна Фіцак, яка знову ж таки, попрацювала не довго до 1967 року. Її змінила Стеценко (Бринюк) Ніна Федорівна, вчитель літератури. Ніна Федорівна залишилася в історії школи, спогадах учнів, педагогів як директор, що найдовше займав цю посаду з часів заснування школи, як найвміліший і найвправніший організатор роботи освітньої системи. З подивом, теплом і світлими думками говорять про неї випускники, чоловік Стеценко М.В., колеги Маріна Є.Й., Мартинюк В.В.. Ініціативність і добро, ентузіазм і тендітність, - в Ніні Федорівні поєднувалися непоєднувані здавалося б риси. Але так невимушено вони лягали, кожна на своє місце, що їх неможливо було б навіть протиставити. Завжди актуальне питання, 1968 р.

Подібно до свого очільника Марфівська школа теж не стояла на місці: в русі, в розвитку, в рості. На весь район звучала її горда назва на олімпіадах з хімії, фізики, математики, біології, географії; на спортивних змаганнях, змаганнях санітарних дружин, пісенних, декламаторських конкурсах, змаганнях між колективами художньої самодіяльності. Безліч грамот, нагород, подяк безкінечною чередою Інтегровані уроки

йшли до рук Марфівських учнів під мудрим керівництвом добрих, вимогливих, умілих, знаючих педагогів. Традиційно для освітніх закладів того часу на високому рівні проводилася громадянсько-патріотична робота. Всі першокласники школи входили до первинної організації жовтенят, члени якої повинні були відповідати морально-громадянським правилам, а тому порушникам, невстигаючим та ледарям важко було втримувати позицію. Адже великим соромом не лише на самого учня, а й на його родину лягало виключення із жовтенят та слава «непослуха» й «неука». Найкращі чотирикласники вступали до піонерської організації школи. Піонерська дружина учнів Марфівської школи носила почесне ім’я Героя Радянського Союзу Костянтина Вишневецького, на високому рівні несла свій обов’язок виховання справжніх, щирих громадян Батьківщини та відкрила двері в світ відомим людям місцевості. Тут робилися перші кроки до досягнення відповідальності, самоорганізованості, взаємоповаги та взаємопідтримки. В громадянсько-патріотичного великого значення надавалося воєнно-патріотичному вихованню. Вшанування полеглих за роки війни, підтримка живих ветеранів, вдів, дружин воєнних; впорядкування обелісків, братських могил – було справою, якою переймався кожен учень та вчитель. Війна наклала свій відбиток і змушувала цінувати кожну секунду мирного часу та поважати тих, хто переживав власним тілом, серцем, душею її жахи. Під опікою піонерської дружини імені К.Вишневецького було поховання на території села Згода та обеліск на його місці. Там схоронені загиблі капітан Дудка і рядовий Лабирін. Їх рідних відшукали за перепискою і в 1968 році діти рядового Лабиріна відвідали могилу батька та висловили подяку піонерам Марфівської школи за відповідальне і сумлінне ставлення до обов’язків кожної людини перед своєю рідною землею. Традиційними були мітинги-реквієми, покладання квітів до могили загиблих в день, коли вся Земля полегшено зітхнула, бо основний ворог був розбитий, скинути, а столиця, де зародилося зло – Берлін, взятий радянськими військами – 9 травня, в ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ. Саме під час директорування Ніни Федорівни Стеценко школа розвинула тісну співпрацю з колгоспом імені Щорса. Учні та педагоги із задоволенням відбували трудову практику на птахофермі, колгоспних пасіці, полях, городині. За допомогу та підтримку кухня школи постачалася свіжими продуктами: м’ясом, яйцями, молоком. Раз на рік, у вигляді заохочень та культурної просвіти учнів, колгосп організовував екскурсійні поїздки по Радянському Союзу: в Київ, Москву, Ленінград, Крим, Івано-Франківськ, Умань, тощо. Учні школи часто організовували концертні програми, виїзні виступи для колгоспників на птахофермі (дуже часто, бо вона знаходилася найближче до школи), фермах колгоспу. Минали роки, стіни будівлі, що прожила життя, в якому рік видавався за п’ять з усіма випробуваннями, стали затісними для стількох учнів. Високий рівень, заданий попередниками вимагав осучаснення технічного оснащення школи, покращення стану навчальних кабінетів. Старе приміщення відіграло свою роль і мало поступитися перспективнішому та кращому. За співпраці з керівництвом колгоспу імені Щорса, головою якого став на той час Віктор Олександрович Панченко на території села Марфівка виділяється земельна ділянка площею близько 2-х гектар під будівництво нового приміщення Марфівської восьмирічної школи імені 30-річчя ВЛКСМ (спогади випускників 1972 року, аналіз фото з архіву школи). У лютому 1972 року нове приміщення Марфівської школи було повністю добудоване і готове до експлуатації. Докладали своїх зусиль не лише будівельники, а й учні, яким так хотілося перейти вже в світлі великі класи за новенькі блискучі парти та показати ще кращі знання, ще вищі досягнення, ще більші старанність і відповідальність. Додалося роботи і школярам, і вчителям, і працівникам школи! Адже приміщення було нове, а от результати будівельних робіт ніхто не прибрав, а гола земля на території, Облаштування саду, 1978 р.

- такій безмежно широкій і гарній, - швидко заростала бур’янами; а спекотливе сонце зазирало в Нове приміщення – в дбайливі руки! 1972 р.

класи та розімлівало тіло, розливаючи по нього солодку сонливість. Поступово вливалася робота школи в русло (переживали гірше!). Почали з навчальних кабінетів: фізики, біології та географії, хімії, літератури, математики, - місця вистачало, новеньке обладнання радувало око та закликало до навчання й успіхів Паралельно з тим Дробот Катерина Степанівна облаштовувала в шкільному дворі географічний майданчик та навчально-дослідну ділянку, - адже місця безліч, розвернутися було де! І хоча вони додавали учням додаткових турбот, подекуди навіть відмови від вихідних та канікулярного відпочинку, - не важливо! Так приємно було працювати, вимірюючи, досліджуючи, вирощуючи та отримуючи видимі результати своєї праці, за які ще й гарну оцінку отримати можна. Тож, власними силами учнів і географічний майданчик, і навчально-дослідна ділянка були завжди впорядковані та завжди в робочому стані. Впорядкування клумб, 1980 р.

Двір школи, щоб не лякав бездушною пустельністю вирішили вчителі засадити садом, дендрарієм та алеями. Разом спроектували, діставали саджанці та обсаджували територію деревами й кущами. Останні використали живою огорожею по периметру території школи. Посаджені дбайливими руками, всі-всі саджанці прийнялися і зазеленіли живими обнадійливими пагонами, - життя триває, його не зломлять негаразди, його підтримає дух взаємодії та колективізму! Облаштована, озеленена, осучаснена Марфівська восьмирічна школа імені 30-річчя ВЛКСМ увійшла в новий етап свого розвитку. 1986 року вона стала середньою десятирічною школою і водночас змінила очільника з однієї турботливої активної жінки на іншу Галину Костянтинівну Бузнік (Погрібну), вчителя української мови та літератури. На керівництво Бузнік Г.К. припав період розпаду Радянського Союзу та перебуди системи освіти. Але ж мирна перебудова – то не війна. І як би важно не було входити в нове життя – це все одно мирний перехід, в якому немає загрози втратити рідних та близьких, в якому не потрібно все починати спочатку, а можна примножити і удосконалити те що є! Марфівська школа увійшла в 90-ті роки як одна із найсильніших, високоорганізованих, професійно облаштованих шкіл району.

1. ІСТОРІЯ ШКОЛИ 90-ті роки ХХ століття – початок ХХІ століття

Розквітом, високою педагогічною майстерністю, допитливістю та розумом учнів славилася Марфівська середня загальноосвітня школа на початку 90-х років. Але історія не пишеться пером, а пробігає людськими долями та самостійно пробиває дорогу в життя. Події 1991 року, коли Україна стала незалежною, суверенною самостійною державою позитивно відобразилися і на роботі школи. Активно почав впроваджуватися європейський досвід навчально-виховної діяльності освітніх закладів. Модернізувалися підходи до навчання та виховання учнів. Молода країна приміряла напрямки освітнього процесу, змінюючи школи, перебудовуючи мислення вчителів та батьків. А учні – вони були і залишаться ненаситними губками до знань, до добра, до людських цінностей і кращих помислів.

Школу, як і систему освіти України, почали переслідувати реформи.

В 1994 році в Марфівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів було введене 11-річне навчання.

Організація жовтенят школи реорганізувалася в країну Барвінкову, не відразу, але 1994 року перші першокласники прийняті в її лави. А піонерську організацію змінило учнівське самоврядування, яку вчилися структурувати і вчителі, і учні.

1994 року учні – випускники школи взяли участь у тестуванні, щось на кшталт сьогоднішнього зовнішнього незалежного оцінювання, яке стало провальним на той час (скоріше за все навчальні заклади були не готові аж до такого оновлення!).

1999 року Марфівську школу комп’ютеризували за спонсорської допомоги фермерського господарства «Россолан» (Собко О.М.). комп’ютери завезли новенькі аж 18 штук, проте спеціаліста слід було ще знайти.

У 2000 році в школі було введене дванадцятибальна система оцінювання навчальних досягнень учнів, а в 2001 році – встановлений новий термін навчання – 12 років.

2006 року школа підпала під загальнодержавну програму комп’ютеризацї навчальних закладів та отримала пів комплекту комп’ютерного класу – 7 комп’ютерів.

В 2007 році ввелося зовнішнє незалежне тестування за бажанням учнів, у якому взяли участь три випускники Марфівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів.

У 2011 році – відмінене дванадцятирічне навчання та знову встановлений одинадцятирічний термін навчання.

Крім історично закріплених подій відбувалися зміни і на шкільному рівні.

Так у 1995 році знову змінився директор школи на вчителя історії Сергія Івановича Озеряника. За час його директорства на долю шкільного колективу випало багато негараздів та дружні злагоджені дії кожного дозволили з найменшими втратами подолати всі труднощі.

В 1995-1999 роках різко скоротилася чисельність учнів. Вчителі початкових класів працювали на класах-комплектах. Кожний урок давався вчителеві не так то й легко. Проте навіть в таких умовах педагоги зуміли вистояти і навіть принести результати. Вперше в школі з’явилися вчителі з вищою кваліфікаційною категорією: Андрійчук М.П., вчитель математики; Попович С.В., вчитель фізики.

В цей час високий рівень методичної грамотності та професіоналізм в організації навчально-виховного процесу проявляє заступник директора школи з навчально-виховної роботи Євгенія Йосипівна Маріна, яку поряд із директором знає районний відділ освіти та педагоги району. Цінують колеги і учні за вміння швидко і оперативно надати першу допомогу, вказати на помилки, знайти шляхи виходу з заплутаної ситуації як у професійній сфері так і в житті.

За період керування школою Озеряником С.І. облаштовано парадний вхід до школи з металевими воротами, ганок з покриттям, на якому приємно відпочивати, сховавшись від сонця чи опадів.

Деяким періодом застою знаменуються 90-ті роки.

Мала активність в заходах районного рівня, пошук шляхів самовираження, постійна потреба у самовдосконаленні врешті-решт привели колектив школи до «пробудження» і розгортання активної діяльності, яку цінують і поважають люди, пам’ятають вихованці, продовжують і примножують педагоги.

У 2001 році директором стала Ольга Михайлівна Карявка. Система роботи, що формувалася в 90-ті стабілізувалася. Педагоги зрозуміли основні принципи та зуміли рухатися далі в ногу з часом. Марфівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів заіскрилася розмаїттям творчих внесків у систему освіти Долинщини.

З 2008 року школа бере участь у Всеукраїнському проекті «Озеленення територій навчальних закладів». З легкої руки вчителя біології Озеряник Н.Я., в рамках даного проекту було закладено Алею В.Сухомлинського – куточок квітів і декоративних дерев, висаджених на основі ландшафтного дизайну. Описи проекту в школі беруть участь в обласних етапах проведення та займають призові місця (2009 рік – ІІ місце, Кіровоградська область) чи відзначаються за творчий підхід та свідомість (2011 рік, Кіровоградська область). Найуспішнішим стало фізичне виховання. Вчитель Олександр Дмитрович Попович основною метою роботи в школі ставить розкриття фізичних можливостей кожного учня. Він поіменно може розповісти хто з його учнів на що здатен. Школярі Марфівки полонили спортивний простір не Долинщини, а й Кіровоградської області. Найбільшим успіхом є учениця зарахована до олімпійського резерву України Покрашенко Юлія. Перші місця з легкої атлетики в районі та області, постійна участь збірної команди школи в змагання району з баскетболу, футболу – звична справа і для учнів, і для вчителів.

З появою комп’ютерного класу на дев’ять комп’ютерів у Марфівській школі стала успішно впроваджуватися інформатизація учнівського та педагогічного колективів. Вчитель інформатики Геннадій Миколайович Нечипоренко, незважаючи на невеликий стаж роботи, зміг об’єднати колектив Марфівської школи ідеєю введення комп’ютерів у своє життя. 2008 року більшість педагогів пройшли навчання та отримали сертифікати «Microsoft. Партнерство у навчанні». Учні беруть активну участь в інтерактивному конкурсі бобер. Серед учасників районного етапу олімпіад в учнів школи Чабана Віталія було ІІ місце, Ковалевського Олега – ІІІ місце.

В школі розвинена краєзнавча робота. Вчитель історії Резніченко Л.Г., організувала роботу так, що збір матеріалів з історії навколишніх сіл відбувається постійно. Учні з задоволенням відкривають нові віхи життя місцевого населення. 2011 року школа прийняла до своїх лав учнів із села Катеринівка, в якому призупинено діяльність школи.